В рамках оголошеного в Азербайджані року «Нізамі Ґянджеві» в Тбілісі видана поема великого азербайджанського поета Нізамі Ґянджеві «Лейлі і Меджнун» (ДЦПА). Книга, що вийшла у світ в авторитетному видавництві "İverioni", перекладена з мови оригіналу  грузинською мовою відомим грузинським сходознавцем, професором і перекладачем Магалі Тодуа.

  Редактор видання — письменник-перекладач Імір Мамедлі, автор передмови — професор Халіл Юсіфлі.

Зразок недосяжності людського генія

  Великий азербайджанський поет і мислитель, автор відомої «Хамсе» («П´ятериця») Нізамі Ґянджеві є одним з великих геніїв світової літератури. Кожна тема і подія в його поезії відбиваються крізь призму його душі і набувають глибокого соціально-філософського значення.

 Великий майстер слова, користуючись можливостями теми, висловлював свої бентежні роздуми про життя, людей, їх моральність, права і вчинки. Нізамі неодноразово зачіпає у своїй поемі проблему людства і часу, також різні її аспекти, оголює пороки свого часу і закликає людей творити добро і множити прекрасне.

 Поема Нізамі підтверджує думку про те, що рано чи пізно людині буде під силу олюднити світ, змінити веління епохи і її самобутність, нехай навіть і ціною жертв і трагедій. У природи і життя існує своя діалектика, все темне з часом проясниться, все погане перетвориться, вважає поет:

    Світ — це саз, як жити з ним хочеш в лад,

     Налаштуй його на свій, особливий лад.

    Як суперечиш всім навкруг,

    То видає твій саз фальшивий звук.

    Ці діалектичні міркування відображають глибоку віру Нізамі в перемогу людини над часом, в те, що ніщо в світі не вічне, в тому числі і влада, а ті, хто сьогодні стали жертвами трагедії, знайдуть щасливе майбутнє. Поема «Лейлі і Меджнун» - це незрівнянний поетичний океан, що складається з роздумів Нізамі про людину і час. Історія нещасливого кохання не є основною ідеєю поеми Нізамі «Лейла і Меджнун». Мабуть, слід прийняти цю поему як  довершений художньо-філософський твір про людину і світобудову, крізь призму якого проходить ця тема. Може виникнути питання про зв'язок цих тем з поемою Нізамі, однак при уважному ознайомленні з твором, можна прийти до висновку, що ці глибокі роздуми мають пряме відношення до лейтмотиву поеми. Поет, як на самому початку, так і протягом усієї  поеми, в різних її частинах в якості сполучного з попередніми темами ланки в своєрідній манері оповідає про життя і світобудову, про сучасників і їх бажання, про їх сприйняття життя і вчинки.

   Нізамі описує образ самовідданого і безкорисливого, повного піднесеної любові гуманного Меджнуна, відвага і рішучість якого сприяють подоланню «перешкод на його шляху до просвітлення».

   В образі Лейлі відображено пробудження жінки в середньовіччі, в умовах усвідомлення своєї людяності і трагедії. Трагедія Лейлі полягає в небажанні старого поступитися своїм місцем новому, в непримиренності і жорстокості всього старого до всього нового. У середні століття, коли абсолютна влада феодалів починала коливатися, однак все ще зберігала свою силу, трагедія Лейлі здавалася чимось звичайним. Зовні Лейлі нагадує людини, що підкоряється вимогам свого часу, проте вона своїм гордим мовчанням кидає виклик часу і немов сонце освітлює морок, продовжуючи жити як особистість, що несе в собі факел людяності.

   Образи, створені Нізамі в цій поемі, описувані і аналізовані події, передають основну суть, в своєму різноманітті створюють образ високоморальної людини, в якій відображаються мислення, моральність і цінності тієї епохи. Великий художник говорить про цінності кожного з елементів, що виконують свою роль в структурі всієї поеми, що передають важливість кожного епізодичного образу, для якого характерна ідеологічна складова, яка служить для більш повного опису характерів того періоду. Як і кожен твір поета, ця поема є дорогоцінним скарбом.

Халіл Юсіфлі,