«Ходжалінський геноцид, спрямований, в цілому, проти азербайджанського народу, своєю немислимою жорстокістю і нелюдськими методами розправи, є актом звірства в історії людства. Цей геноцид в той же час є історичним злочином проти всього людства»

Гейдар Алієв

 «Ходжалінська трагедія є кривавою сторінкою політики геноциду та етнічних чисток, що проводиться вірменськими націоналістами проти азербайджанського народу протягом багатьох століть»

Ільхам Алієв

Президент Азербайджану

Жахливий за своєю жорстокістю Ходжалінський геноцид, що відкриває найкривавішу сторінку нагірно-карабахського конфлікту, навіки залишиться докором всьому людству. Хроніка Ходжалінського геноциду вражає не тільки масштабами скоєного злочину, а й шаленою ненавистю катів, які піддали ні в чому не винних мирних жителів розуму незбагненним тортурам, стражданням, справжньої Людської трагедії, не порівнянної навіть з геноцидами в Хатині, Лідиці і Орадурі.

Штурму Ходжали передував масований обстріл. В ніч з 25 на 26 лютого 1992 року 366-й мотострілецький полк обрушив шквал гарматних і танкових залпів на обложене місто. Слідом за цим в Ходжали з трьох напрямків рушили озброєні до зубів вірменські бандформування.

Ті ходжалінци,  які вижили в цій жахливій бійні - жінки, діти і люди похилого віку в пошуках порятунку пустилися засніженими гірськими перевалами в ліс, де їх - вибитих з сил, безпорадних - підстерігали вірменські головорізи. Поблизу села Нахчиванли і на Аскеранській рівнині вірменські збройні формування безжально розправлялися з беззбройними, змерзлими на морозі людьми. Погляду місцевих і зарубіжних журналістів, які прибули в Ходжали 28 лютого та 1 березня, постало жахливе видовище - земля була всіяна трупами... Тіла людей, убитих в немислимих тортурах, були спотворені. Багатьох живцем скальпували, їм виколювали очі, вирізали внутрішні органи, обрубували кінцівки... Були встановлені факти нанесення численних ножових і вогнепальних поранень, спалення живцем. Мирних ходжалінців тиснули гусеницями танків, чотири турка-месхетинця і три азербайджанця були обезголовлені на могилах вірмен, двом викололи очі. Вірменські кати розпорювали животи полонених вагітних жінок, виймали плід і згодовували собакам, а потім забивали материнське лоно щурами, зміями, жабами і кішками, залишаючи нещасних жінок вмирати в жахливих муках і спостерігаючи за їх болісною смертю.

В ту пору зарубіжні видання навперебій повідомляли про вірменські звірства в Ходжали. Весь світ дізнався правду...

Журнал "Круа Эвенеман" (Париж), 25 березня 1992 року: Вірмени атакували місцевість Ходжали. Весь світ став свідком спотворених трупів. Азербайджанці говорять про тисячу вбитих.

Газета "Санді таймс" (Лондон ), 1 березня 1992 року: Вірменські солдати знищували сотні сімей.

Газета "Файненшл таймс" (Лондон ), 9 березня 1992 року: Вірмени розстріляли колону біженців, що йшли у напрямку Агдама. Азербайджанці підрахували близько 1200 трупів.

Газета "Таймс" (Лондон ), 4 березня 1992 року: Багато були понівечені, а від однієї маленької дівчинки залишилася тільки голова.

"Ізвєстия" (Москва ), 4 березня 1992 року: Відеокамера показала дітей з відрізаними вухами. У однієї старої жінки була відсічена половина обличчя. Чоловіки були скальповані.

Газета "Ле монд" (Париж), 14 березня 1992 року: Іноземні журналісти, що знаходяться в Агдамі, серед убитих в Ходжали жінок і дітей бачили трьох скальпованих, з висмикнутими нігтями. Це не азербайджанська пропаганда, а реальність.

"Ізвєстия", 13 березня 1992 року. Майор Леонід Кравець: Я сам бачив близько ста трупів на пагорбі. У одного хлопчика не було голови. Скрізь було видно трупи жінок, дітей, людей похилого віку, убитих з особливою жорстокістю.

Британська телекомпанія "Фант ман ньюс": Злодіяння в Ходжали нічим не можна виправдати в очах світової громадськості.

 З матеріалів слідства по окупації Ходжали та жорстокості, вчиненої щодо мирного населення:

"Головними винуватцями вандалізму, скоєного в місті Ходжали, є вірменські збройні формування та особовий склад 366-го мотострілецького полку. Дії вірмен, які брали участь у Ходжалінському геноциді, та їхніх пособників є грубим порушення прав людини та актів міжнародного права - Женевської конвенції, Загальної Декларації прав людини, Пакту про громадянські та політичні права, Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних ситуаціях та в ході збройних конфліктів.

У штурмі Ходжали брали участь 2-й батальйон 366-го Полку під командуванням майора вірменської армії Оганяна Сейрана Мушеговича (згодом став міністром оборони Вірменії), 3-й батальйон під командуванням Євгена Набоких, начальник штабу 1-го батальйону Шитчян Валерій Ісаєвич і більше 50 вірменських офіцерів і прапорщиків, які служили в полку. В результаті геноциду загинули 613 осіб, у тому числі 63 дитини, 106 жінок і 70 людей похилого віку. 8 сімей винищені повністю, 25 дітей залишилися круглими сиротами, 130 дітей втратили одного з батьків; поранено 487 осіб, у тому числі 76 дітей; взято в полон 1275 осіб; пропало безвісти 150 осіб. Зруйновано місто, селище, 8 сіл, 2495 житлових будинків, 31 промисловий об'єкт, 15 об'єктів сільського господарства, 20 закладів освіти, 14 закладів охорони здоров'я, 56 об'єктів культури, 5 об'єктів зв'язку тощо".

За кожною з цих цифр стоять людські долі! Геноцид в Ходжали - це апогей жорстокості і нелюдяності, був частиною виношуваного вірменами підступного плану окупації споконвічно азербайджанського краю - Карабаху.