25 вересня 1919 року генерал Джеймс Харборд - голова американської делегації, направленої в Ерзурум для розслідування відомостей про нібито вчинений Османською Туреччиною геноцид вірмен, стає свідком того, як на території Туреччини - в Яникдере, Карскаписи, Езірміклі Осман Ага і Мурсал Паша вірмени здійснюють різанину турків. "Невже християни здатні на таке?!" - вигукує здивований генерал. Вражений посталим перед його поглядом кровопролиттям, генерал з ненавистю дивиться на дашнакських головорізів, які зустрічали його в Іревані, і навіть не подає їм руки.

А його знаменитий діалог в Ерзурумі потрапляє на сторінки тодішніх видань. "Чи багато вірмен в Ерзурумі?" - запитує Харборд у турків. У відповідь на озвучене питання глава ерзурумського муніципалітету Закир Гурбуз просить американського генерала підійти до вікна. Вказавши на кладовища Гез і Кавак, Закир Гурбуз каже: «Погляньте, це кладовище турків, мусульман. В іншій частині міста є кладовище турків, що десятикратно перевищує за своїми розмірами те, що ви зараз бачите. А тепер погляньте сюди. Бачите, це невелике кладовище, обнесене стінами? Там поховані вірмени. А тепер скажіть, чиїх могил більше - вірмен або турків? Не поїдали ж вірмени своїх покійних! І живі, і мертві в Ерзурумі - турки!»

З рапорту голови англійської військової розвідки генерала Едварда Ліндлі, направленого 9 липня 1919 року в Міністерство закордонних справ Великобританії: "Вірмени і більшовики вбили в Баку 8000, а в Елізаветпольській губернії - 18000 азербайджанців".

У рапорті №452 від 29 квітня 1918 року англійського дипломата Уордропа і в рапорті генерала Марлінгса №76 від 30 квітня того ж року говориться: "Озброєні до зубів вірменські загони вирізали чверть азербайджанців. Більшовики і вірмени здобули верх над мусульманами... У березні 1918 року в Баку було вбито 12000 азербайджанців ".

З доповіді бригадного генерала Вільяма Артура Гортона від 8 грудня 1918 року про різанину, здійснену вірменами в Карабасі: "Зброя та артилерійські установки, вилучені майором Гіббоном у турків і призначені для їх самооборони, були передані вірменським збройним підрозділам під проводом Андраніка".

Таким чином, рапорти англійських генералів спростовують вигадки про нібито скоєний геноцид вірмен в Османській Туреччині.

На початку 1919 року посол США в Стамбулі Генрі Моргентау телеграфував генералу Харборду: "Всі 750 000 вірмен, переселених з Османської Туреччини, розміщені в Закавказзі".

У щоденнику генерала Лайнела Денстервіля, який керував в 1918 році британськими військами в Баку і очолив опір силам Кавказької ісламської армії, міститься замітка такого змісту: «Не дивлячись на те, що підконтрольні вірменам позиції на передовій на обох флангах були укріплені за рахунок моїх солдатів з Північного Стаффордширу, повинен зізнатися, що ці вірмени абсолютно нікчемні і бездарні. Вони недисципліновані і неорганізовані. Незважаючи ні на що, Баку все ще чинить опір. Це просто дивно. Вірмени не оглядаючись біжать з позицій, атакованих ворожими силами. В результаті мої солдати, позбавлені будь-якої допомоги, стають легкою здобиччю. Я звелів вірменам зайняти раніше укріплені позиції, оскільки ми очікуємо удару саме в цьому напрямку. Однак вони ухилилися від виконання наказу, мотивувавши це ворожим нападом. Вчора вірменським військовим частинам було наказано відправитися на лінію фронту. Але вони вирішили порадитися. 30% присутніх висловилися за відправку на фронт, а 70% - проти! Начальник штабу верховного командувача, генерала Василя Докучаєва - полковник Зірайп Аветисов безпорадний, хворий і зовсім ні до чого не придатний чоловік. Я сказав генералу, щоб гнав його в три шиї, а на його місце призначив Стоука.

5 вересня 1918 року».