Збірник молодої і талановитої поетеси Лейли Алієвої «Світ тане, як сон» видано в Києві.

     Книга, що вийшла друком у видавництві «Ярославів Вал», українською мовою перекладена відомою українською поетесою, перекладачкою, вченим-філологом Лесею Мудрак, редактором видання є лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, письменник Григорій Гусейнов.

     В оформленні видання використано авторські малюнки Лейли Алієвої.

Передмова

Переплавляти біль у Мистецьке слово...

       Дорогий читачу! Ти тримаєш у руках український переклад книги «Світ тане, як сон» молодої талановитої азербайджанської письменниці Лейли Алієвої, яка відома не лише читацькій аудиторії Кавказу, а й європейським поціновувачам добротної силабо-тонічної поезії. У 2018р. у Лондоні презентували видання її книги англійською мовою («The World Dissolves like a Dream»). А 2016р. у Мінську – білоруською, з назвою «Ліст».

      Українському читачеві, безперечно, відома давня і уславлена поетична традиція цієї східної країни, історичний дискурс якої сягає прадавньої глибини. І на паритетних умовах поруч із суто чоловічою Поезією, жіноча поетична традиція Азербайджану – не менш цікава. Блискуча поетеса Мехсеті Гянджеві – була сучасницею Омара Хайама. В Азербайджані здавна існувало мистецтво ашуги, в якому жінки складали творчу конкуренцію митцям-чоловікам. Йдеться про любовну лірику, позаяк «ашуг» можна перекласти українською, як «закоханий». Найвідоміші письменниці - Агабеім ага Агабаджі, Хейран ханум, Фатьма ханум Каміна та багато інших. Тому не викликає подиву те, що жіночий поетичний доробок набув надзвичайної щирості і чистоти, загорнутої в серпанок східної традиції. Відгомін  «сивих» часів і невмирущої художньої творчості зберігає свій шарм і в сучасному літературному процесі, який , звісно, змінює і трансформує поетичні стилі.

     Перекладаючи книгу Лейли Алієвої «Світ тане, як сон», я намагалася максимально перевтілитися в образ авторкині, внутрішньо зіграти її творчу моно-виставу. Скажу відверто, що робота була складною. Вона тривала кілька місяців. Адже традиція римованої поезії, на превеликий жаль, втрачена, хоча її витоки сягають ще 18 сторіччя. Основними принципами силаботоніки (від гр. syllabe – склад, tonos – наголос) є ритм у рядку, що утворюється повторенням стоп із однаковою кількістю наголошених і ненаголошених складів… По-суті, форма тексту – є визначальною. І дотриматися всіх формотворчих норм – надзавдання, яке ставить перед собою перекладач. Окрім вищезазначеного, той, хто перекладає оригінал, мусить передати всі внутрішні колізії твору, емотивну і сюжетну складову.  

     Яка ж вона – лірична героїня Лейли Алієвої? За моїми відчуттями – це жінка з надзвичайно тонкою душевною організацією, романтичною натурою і вмінням бачити ОСОБЛИВЕ в ПРОСТИХ речах. А ще – це альтруїстка і людина, що вірить у те, що в нашому житті все давно вирішено небесними силами…І тільки Бог відає всі таємниці людства, пробачає гріхи і завжди виводить праведних на світлий шлях вселенської любові.

    Творчість Лейли  – сюжетна, розлога, навіть, певною мірою, притчева, що наближає її за оповідним характером до розгорнутих поем. За тематикою книжку можна структурувати приблизно так: кохання, батьківщина, філософія: вони органічно перетікають одна в одну, створюючи цілісну картинку авторського індивідуального стилю.

    Подумалося, що якщо непідготований реципієнт візьме до рук книгу «Світ тане, як сон», може не одразу зрозуміти глибоких підтекстів, які виникають на сторінках видання, а це потверджує той факт, що, при класичному стриманому зовнішньо стилі віршів молодої поетки, вона розкривається внутрішньо, і щоразу звертається до нас правічним шекспірівським: « Бути-чи-не-бути».

    У одній із передмов до видання книги Лейли Алієвої, Народна письменниця Азербайджану Афаг Масуд, зазначила, що «неможливо увійти у цей світ відчуттів, Божої Любові, смутку і прикрощів без хвилювань і суму, неможливо не відчути вивищення перед величчю цих Почуттів». Вона переконана в тому, що не багатьом дається такий Дар – переплавляти свій біль у Мистецьке слово…

    І справді, у рядках молодої поетки – Біль – головна одиниця онтологічного виміру. Його прихована основа відчувається у алегоріях і метафорах:

«Чорний лебідь»

Чорний лебедю, царю!,

душе твоя тривожна!

Дай хоч раз ще, мій пташе,

в твої зазирнути вічі.

Тіні в парку надвечір

стишуються і довшають,

А потому чомусь

потопають у білій річці.

Я тебе нагодую, пташе,

бери з долоні

Крихти радості,

що вони в моїм горлі – комом.

Цар цілує мою долоню

й летить. Холодні

На ріці по ньому

лунають криваві кола.

   До речі, варто зауважити, що молода авторкиня не є урбаністкою, як переважна більшість поетів її покоління. Лейла залюблена в природу, в її внутрішню медитативну суть, в екзистенційну формулу всього живого:

«Мені  наснився сон»

Це буде сон,

у якому риби,

Ніби птахи літатимуть.

Де серце не стане глибою,

Де я тебе ще не втратила,

Де ти осяваєш неба

Пропеченість та чорноти,

Й в надії росте між ребрами

Хмаринний лотос.

   Хоч у віршах Лейли Алієвої простежується чимало захопливих мандрів, милування іншими містами і країнами, вона найбільш залюблена в рідний Азербайджан:

Запах моря Каспійського, вулиць Міста Старого,

Літня спека, Хазрі, Гілавар

Купа шумних гостей, що приходять додому

Моє рідне Баку, darıxdım neyi var...

   Зауважимо, що вірш Лейли Алєівої «Елегія», який присвячений її дідусеві – Гейдару Алієву, ввійшов до шкільних підручників із азербайджанської літератури для п’ятих класів.

   Іноді видається, що її героїня невтомна і у пошуках жіночого щастя, такого простого за зовнішньої формою, і такого складного за внутрішнім змістом: «Я та жінка / Що чекає на автобус / Кольору своєї мрії». І цей автобус, кольору мрії, знову і знову повертає її до своєї вечірньої оселі, в якій затишно і рідно:

В тихий вечір до мене дереться печаль

Свої двері я не зачинила.

Ти заходь, госте довгих мовчань,

Я тобі подарую крила.

Ти сідай, поп’ємо разом чай

З найсолодшим яблучним варенням.

Ми не разом поки, та нехай.

Ми не перші в світі, та й не енні.

Серце хворе рутою прикрасиш,

Кораблі твої в моїх портах.

Вдень – окремо, а вночі ми разом,

Глек чомусь розбили, просто так.

Може, з ранком ти підеш собі,

Бути знову не пообіцяєш.

Лиш сервізу блюдця голубі

Будуть ще гарячими від чаю.   

   Книга Лейли Алієвої  – драматичне відчуття минущості земного часу. Природа і природність цього поетичного доробку поєднані з праматерією слова. Книга – невіддільна складова своєї епохи й покоління світоблукальців,  слізного народження іншої сучасності, блукає у якихось всесвітніх, поза- чи, радше, до-історичних, космічних емпіреях:

Мій час іде.

Я знаю тільки те

Що він колись розгублено-щасливий

Своїм корінням в землю проросте

Надіями, щоб виросли оливи.

                                                                          ЛЕСЯ МУДРАК,

письменниця, перекладач, громадський діяч