«Ходжалинський геноцид, направлений, в цілому, проти азербайджанського народу, своєю немислимою жорстокістю і нелюдськими методами розправи, є актом звірства в історії людства. Цей геноцид в той же час є історичним злочином проти всього людства»

Гейдар Алієв

«Ходжалинська трагедія є кривавою сторінкою політики геноциду та етнічних чисток, що проводиться вірменськими націоналістами проти азербайджанського народу протягом багатьох століть»

Президент Азербайджану

Ільхам Алієв

Жахливий за своєю жорстокістю Ходжалинський геноцид, що відкриває найбільш криваву сторінку нагірно-карабаського конфлікту, навіки залишиться докором всьому людству. Хроніка Ходжалинського геноциду вражає не тільки масштабами скоєного злочину, а й несамовитою ненавистю катів, що піддавали ні в чому не винних мирних жителів тортурам, які незбагненні розуму, стражданням, справжньої Людської трагедії, не порівнянної навіть з геноцидами в Хатині, Лідице і Орадур.

Штурму Ходжали передував масований обстріл. В ніч з 25 на 26 лютого 1992 року 366-й мотострілецький полк обрушив шквал гарматних і танкових залпів на обложене місто. Слідом за цим в Ходжали з трьох напрямків рушили озброєні до зубів вірменські бандформування.

Ті ходжалинці, які вижили в цій жахливій бійні — жінки, діти і люди похилого віку в пошуках порятунку пустилися засніженими гірськими перевалами в ліс, де їх - вибитих з сил, безпорадних - підстерігали вірменські головорізи. Поблизу села Нахчиванли ​​і на Аскеранській рівнині вірменські збройні формування безжально розправлялися з беззбройними, замерзлими на морозі людьми. Перед місцевими і зарубіжними журналістами, які прибули в Ходжали 28 лютого і 1 березня, постало жахливе видовище - земля була всіяна трупами... Тіла людей, убитих в немислимих тортурах, були понівеченими. Багатьох заживо скальпували, їм виколювали очі, вирізали внутрішні органи, обрубували кінцівки... Були встановлені факти нанесення численних ножових і вогнепальних поранень, спалення живцем. Мирних ходжалинців давили гусеницями танків, чотири тюрки-месхетинці і три азербайджанці були обезголовлені на могилах вірмен, двом викололи очі. Вірменські кати розпорювали животи полоненим вагітним жінкам, виймали плід і згодовували собакам, а потім забивали материнське лоно щурами, зміями, жабами і кішками, залишаючи нещасних жінок вмирати в жахливих муках і спостерігаючи за їх смертю в муках.

В ту пору зарубіжні видання навперебій повідомляли про вірменські звірства в Ходжали. Весь світ дізнався правду ...

Журнал «Круа Евенеман» (Париж), 25 березня 1992 року: Вірмени атакували місцевість Ходжали. Весь світ став свідком понівечених трупів. Азербайджанці кажуть про тисячі убитих.

Газета «Санді таймс» (Лондон), 1 березня 1992 року: Вірменські солдати знищували сотні сімей.

Газета «Файненшл таймс» (Лондон), 9 березня 1992 року: Вірмени розстріляли колону біженців, що йшли в сторону Агдама. Азербайджанці нарахували близько 1200 трупів.

Газета «Таймс» (Лондон), 4 березня 1992 року: Багато було понівечених, а від однієї маленької дівчинки залишилася тільки голова.

«Ізвєстія» (Москва), 4 березня 1992 року: Відеокамера показала дітей з відрізаними вухами. У однієї старої жінки була відсічена половина обличчя. Чоловіки були скальповані.

Газета «Ле Монд» (Париж), 14 березня 1992 року: Іноземні журналісти, що знаходяться в Агдамі, серед убитих в Ходжали жінок і дітей бачили трьох скальпованих, з видьорнутими нігтями. Це не азербайджанська пропаганда, а реальність.

«Ізвєстія», 13 березня 1992 року. Майор Леонід Кравець: Я сам бачив близько ста трупів на пагорбі. У одного хлопчика не було голови. Скрізь було видно трупи жінок, дітей, людей похилого віку, убитих з особливою жорстокістю.

Британська телекомпанія «Фант ман ньюс»: Злочин в Ходжали нічим не можна виправдати в очах світової громадськості.

З матеріалів слідства по окупації Ходжали і жорстокості, здійсненої щодо мирного населення:

«Головними винуватцями вандалізму, вчиненого в місті Ходжали, є вірменські збройні формування і особовий склад 366-го мотострілецького полку. Дії вірмен, які брали участь в Ходжалинському геноциді, і їх посібників є грубим порушення прав людини і актів міжнародного права - Женевської конвенції, Загальної Декларації прав людини, Пакту про громадянські і політичні права, Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних ситуаціях і в ході збройних конфліктів.

У штурмі Ходжали брали участь 2-й батальйон 366-го полку під командуванням майора вірменської армії Оганяна Сейрана Мушеговича (згодом став міністром оборони Вірменії), 3-й батальйон під командуванням Євгена Набоких, начальник штабу 1-го батальйону Шитчян Валерій Ісайович і більше 50 вірменських офіцерів і прапорщиків, які служили в полку. В результаті геноциду загинули 613 осіб, в тому числі 63 дитини, 106 жінок і 70 людей похилого віку. 8 сімей винищені повністю, 25 дітей залишилися круглими сиротами, 130 дітей втратили одного з батьків; поранено 487 осіб, в тому числі 76 дітей; взято в полон 1275 людей; пропало безвісти 150 людей. Зруйновані місто, селище, 8 сіл, 2495 житлових будинків, 31 промисловий об'єкт, 15 об'єктів сільського господарства, 20 закладів освіти, 14 закладів охорони здоров'я, 56 об'єктів культури, 5 об'єктів зв'язку і т.д.».

За кожною з цих цифр стоять людські долі! Геноцид в Ходжали - апогей жорстокості і нелюдяності, був частиною виношуваного вірменами підступного плану окупації споконвічно азербайджанського краю - Карабаху.